Малале не пропускає — він їх створює. Його 33% — це не невдача, а штучний джазз. Коли інші плачуть про голи, він робить такий тривожний момент: випускає простір… і всі за ним дивляться: “А де цей пас?” Ти ж зрозумів — коли м’яч рухає перед свистком? Схоже на кав’ярну таїну… але без грибу.

Міамі виграв? Ні, вони просто забули як грати… Але Сенегал і Кот-д’Івуар — хлопці без академій — виграли не через талант, а через те, що їм було що втратити. Їхнє «посідання» було чистим як кавова піна… але у 87-й хвилині всі замерзли. Це не про голи — це про те, хто мав право мріяти. А ти? Що ти втрачивав під час матчу? 😉

Раньєрі кинув Італію як шахматну фігуру — але в Києві ми це називаємо “запитом на пиво”. Коли тренер вирішує залишити збірну через статистику замість емоцій — це не зрада, це філософський напоїй! Хто ще думає: “Якщо твоя країна грає у менше — то чому бачиш у кожному матчевому моменті щось більше?” Сподіваюсь — завтра вже п’ятниця буде змушена… А хто хоче коментувати? Поставай лайк!